У головних центрах взуттєвого виробництва нашої країни ситуація загострюється. Іспанська асоціація компаній з виробництва взуття та шкіряних виробів (AEC) забила тривогу, попереджаючи, що сектор буквально на межі колапсу. Це не тимчасова невдача, а скорочення компаній та робочих місць , яке загрожує знищити промислову традицію, яка підтримує тисячі сімей у таких регіонах, як Валенсія, Кастилія-Ла-Манча та Ла-Ріоха.
Асоціація роботодавців стверджує, що сектор не витримає подальшого тиску, і що, якщо не буде впроваджено скоординований план між різними урядовими органами щодо підвищення конкурентоспроможності іспанського взуття , шкода буде незворотною вже за кілька років. Жорстка конкуренція з боку азійських ринків та стрімке зростання виробничих витрат змушують іспанські фабрики закриватися, змушуючи їх закриватися поступово, і це не показує жодних ознак зупинки, якщо не буде вжито негайних заходів.
Бізнес-тканина, яка руйнується щохвилини
Цифри, з якими працює галузь, достатні, щоб здригнутися. Між 2020 і 2025 роками в цьому секторі зникло 1.149 виробничих компаній , що становить 35% удару по національній виробничій структурі. За останній рік, за який доступні повні дані, майже 200 підприємств закрили свої двері, і тенденція до 2026 року навряд чи є обнадійливою. Ситуація особливо драматична у Валенсійській спільноті, де 37% компаній зникли за рекордно короткий час.
Цей крах торкнувся не лише великих корпорацій; він особливо сильно вдарив по мікропідприємствах. Виявляється, що переважна більшість підприємств, що залишилися, мають менше десяти співробітників або навіть взагалі не мають співробітників, що ставить їх у надзвичайно вразливе становище, коли часи стають важкими. Не маючи фінансових ресурсів, щоб пережити бурю, багато з цих малих підприємств зрештою закриваються, не маючи змоги конкурувати на глобалізованому ринку, де панують ціни.
Активність у промислових будівлях також значно знизилася. Індекс промислового виробництва в цьому секторі зареєстрував вільне падіння на 29,1% навесні цього року, що чудово відображає той факт, що машини простоюють довше, ніж слід. Ця бездіяльність спричинена дедалі складнішим міжнародним контекстом та попитом, який через зростання цін та економічну невизначеність не може набрати обертів і забезпечити виробникам певне полегшення.
Виклик конкуренції з гігантами Азії
Дивлячись на карту світового ринку взуття, Іспанія наразі є дуже маленьким гравцем, який намагається вижити серед гігантів. Ми виробляємо ледве 0,3% взуття у світі, що є мізерною цифрою в порівнянні з 13.000 мільярдами пар , які Китай виробляє щороку. У той час як азійські виробники заполонили ринок неперевершеними цінами, іспанські компанії змушені боротися зі структурою витрат, яка вдвічі-втричі вища, ніж у таких країнах, як В'єтнам чи Індія.
Навіть у самій Європі різниця в оплаті праці є серйозним головним болем. В Іспанії погодинна вартість становить 15,38 євро, тоді як у Португалії вона ледве сягає 10 євро, а у східноєвропейських країнах коливається від 5 до 8 євро. Ця різниця робить підтримку виробництва всередині країни практично неможливим без прагнення до максимальної спеціалізації та високоякісного дизайну. Галузь відчайдушно вимагає заходів для полегшення цього податкового та трудового тягаря, щоб не втратити ті незначні позиції, що залишилися.
Торговельний баланс також тривожно повертається проти нас. Минулого року Іспанія імпортувала понад 370 мільйонів пар взуття, переважну більшість з Азії, тоді як нам вдалося експортувати лише 167 мільйонів. Цей дисбаланс призвів до дефіциту торговельного балансу в розмірі 1.860 мільярда євро, що чітко показує, що ми купуємо набагато більше взуття за кордоном, ніж можемо продати всередині країни. Зовнішній тиск настільки сильний, що допоміжні галузі промисловості — ті, що виробляють шнурки, підошви та прикраси — також починають демонструвати ознаки напруги.
Вимоги щодо збереження стратегічного ланцюжка створення вартості
Зіткнувшись із цими похмурими перспективами, AEC висунула низку дуже конкретних прохань, щоб спробувати врятувати ситуацію. Їхня основна вимога полягає у більшій гнучкості у наймі , оскільки нинішня система сезонних працівників не дуже підходить для сектора, який повністю залежить від сезонності та бажання споживачів оновлювати свій гардероб. Їм потрібні інструменти, які дозволять їм адаптувати свою робочу силу до фактичного робочого навантаження, не ризикуючи банкрутством.
Також важливо посилити митний контроль. Не секрет, що багато іноземних товарів потрапляє до країни без дотримання стандартів безпеки та сталого розвитку, що вимагаються від європейських виробників. Саме тому вони закликають до суворіших тарифів та ретельного моніторингу, щоб забезпечити рівні умови гри. Не можна очікувати, що фабрика в Ельче буде ультрасталою та платитиме європейські зарплати, якщо їй доводиться конкурувати на одному ринку з взуттям з країн, де трудові права практично відсутні.
Цифровізація та навчання працівників – це інші ключові сфери, де потрібні рішучі інвестиції. Оновлення поколінь – це дуже реальна проблема; більше нелегко знайти молодих людей, які бажають навчатися шевській справі, тому життєво важливо просувати новий навчальний центр у цьому секторі . Тому асоціація роботодавців наполягає на тому, щоб державні установи стимулювали продуктивні інвестиції та підтримували галузеві виставки, які є головною вітриною, де наші компанії можуть продемонструвати дизайн та якість, що досі відрізняють нас від решти світу.
Іспанська взуттєва промисловість перебуває на роздоріжжі, де немає місця для подальших зволікань чи напівзаходів з боку інституцій. Цей сектор більш ніж довів свою стійкість та досвід, але нинішнє поєднання непомірних витрат та недобросовісної конкуренції підриває основи ланцюжка створення вартості, який генерує тисячі прямих та непрямих робочих місць. Тільки тверда відданість справі та надійна промислова стратегія можуть запобігти тому, щоб цей стратегічний сектор став пережитком минулого, тим самим захищаючи кваліфіковану зайнятість та глибокий зв'язок з нашими громадами, який нас так визначає.
